О

Опыт применения препарата Пектолван Ц в комплексной терапии бронхолегочных болезней у детей

Респіраторна патологія – актуальна проблема педіатрії. За даними ВООЗ, аналіз структури причин звернення до педіатра чи лікаря загальної практики – сімейної медицини свідчить, що близько 70% випадків припадає на гострі респіраторні захворювання (ГРЗ).

Ю.В. Марушко, д. мед. н., професор, завідувач кафедри педіатрії післядипломної освіти; Т.В. Гищак, М.Ю. Мика, Є.Ю. Марушко, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ

 

Досвід застосування препарату Пектолван Ц в комплексній терапії бронхолегеневих захворювань у дітей

 

Загрузить оригинал статьи

 

 Респіраторна патологія – актуальна проблема педіатрії. За даними ВООЗ, аналіз структури причин звернення до педіатра чи лікаря загальної практики – сімейної медицини свідчить, що близько 70% випадків припадає на гострі респіраторні захворювання (ГРЗ). Поміж дитячого населення їх частота на одну дитину становить у середньому 6-10 випадків на рік, що ставить ГРЗ на провідне місце за їх частотою серед інфекційних хвороб у дитячій популяції усього світу [3].

Запалення легенів – небезпечне захворювання для життя. Пневмонія – це гостре респіраторне захворювання переважно бактеріальної етіології, що характеризується вогнищевим ураженням респіраторних відділів легень у вигляді альвеолярної ексудації, клінічно проявляється дихальною недостатністю, рентгенологічно – наявністю інфільтративних змін у легенях [3]. До ери антибіотиків смертність від цієї хвороби складала до 83%, тоді як на сучасному етапі із застосуванням адекватної антибіотикотерапії – менше 5%. Наведені дані є яскравою ілюстрацією, з одного боку, значимості пневмонії як потенційно небезпечного для життя стану, а з іншого – масштабів досягнень сучасної медицини в боротьбі з інфекційними захворюваннями, які забирають велику кількість дитячих життів у всьому світі. Важливу роль у профілактиці пневмонії у дітей відіграють вакцинації від найбільш значимих етіологічних агентів – пневмокока та гемофільної палички типу В.

Наведені успіхи дозволили певною мірою приборкати захворювання, проте не перемогти. Пневмонія досі залишається найчастішою причиною смерті дітей інфекційного походження і щороку забирає майже 1,8 млн життів. Показник летальності від пневмонії серед дитячого населення України в середньому дорівнює 13,1 на 10 000 дітей. Захворюваність дітей на пневмонію в країнах СНД коливається від 4 до 20 випадків на 1000 дітей віком від 1 міс до 15 років [5]. Крім того, очевидним є той факт, що якість надання медичної допомоги та соціо-економічні умови, на жаль, залишаються одними з головних чинників, що запобігають летальності від цього захворювання. Для обґрунтування наведеної думки достатньо поглянути на різкий контраст між показниками дитячої смертності від запалення легенів у розвинених країнах і країнах, що розвиваються. Так, за даними ВООЗ, 98% дитячих смертей від пневмонії в 2009 р. припадало на країни, що розвиваються. Таким чином, незважаючи на значний прогрес у боротьбі з пневмонією, оптимізація й удосконалення лікування залишається актуальним питанням сучасної педіатрії.

У лікуванні пневмонії в дітей окрім адекватної антибіотикотерапії велике значення має застосування муколітичних препаратів. Обґрунтування їх призначення випливає з патогенезу захворювання. Серозно-гнійна альвеолярна ексудація виключає уражену ділянку легені з дихального контуру. При цьому одночасно порушується синтез альвеолярного сурфактанту, що створює передумови для розвитку ателектазів. Комплексне ураження також включає дисфункцію війкового епітелію, унаслідок чого порушується мукоциліарний кліренс і уповільнюється евакуація ексудату, викликаючи його «застій» у дихальних шляхах. Наведена ланка патогенезу створює сприятливі умови для персистенції бактеріального етіологічного чинника пневмонії шляхом зменшення проникнення антибіотика в просвіт альвеол [2, 3, 7]. Таким чином, мукоактивна терапія є важливим напрямом лікування пневмонії в дітей, що доповнює антибіотикотерапію, прискорює процес одужання та значною мірою попереджує розвиток ускладнень.

Що стосується гострих бронхітів у дітей, то хоча 80-90% із них мають небактеріальну етіологію, вірусні патогени, порушуючи мукоциліарний кліренс респіраторного епітелію дихальних шляхів, призводячи до злущування епітеліальних покривів бронхіального дерева, викликаючи гіперпродукцію бронхіального секрету та порушення його евакуації, створюють передумови для приєднання вторинної бактеріальної інфекції та розвитку бронхопневмонії [2, 4]. Зважаючи на викладене вище, мукоактивна терапія при гострих бронхітах у дітей є патогенетично обґрунтованою та певною мірою попереджує поширення запального процесу з бронхів на легеневий інтерстицій.

До мукоактивних засобів належать такі групи:

  • відхаркувальні – препарати, що стимулюють гастро-пульмональний рефлекс і, як правило, мають рослинне походження (корінь алтея, трава термопсису, корінь солодки й ін.). Збільшують утворення секрету шляхом підвищення його водної фракції. З обережністю повинні використовуватися при надмірній його кількості й у маленьких дітей;

  • мукогідратанти – препарати, що сприяють насиченню водою шару «золь» бронхіального секрету. Це сольові та содові розчини, йодовмісні препарати (натрію і калію йодид), які здебільшого інгалюються;

  • ферментні препарати – розріджують слиз шляхом ферментації складових елементів (рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза). У дитячій практиці їх не рекомендується використовувати у зв’язку з можливим пошкодженням легеневого матриксу і ризиком розвитку таких побічних ефектів, як кровохаркання, бронхоспазм і алергія [1];

  • тіолвмісні муколітики – здатні розщеплювати дисульфідні зв’язки глікопротеїдів слизу за рахунок наявності в їх структурі молекули вільної сульфгідрильної групи (ацетилцистеїн, цистеїн). Особливо добре розріджують гнійне мокротиння, однак при цьому не покращують її виведення. Їх слід застосовувати з обережністю в разі наявності великої кількості густого слизу через ризик розвитку синдрому «заболочування» бронхів, особливо у маленьких дітей [6];

  • поверхнево активні та розріджуючі препарати – похідні вазициноїдів (бромгексин, амброксол). Ці препарати посилюють синтез сурфактанту, який у великій кількості включається в поверхневий шар слизу, покращуючи його реологічні властивості, окрім того розріджують бронхіальний секрет;

  • мукорегулятори – нормалізують в’язкість і реологічні властивості слизу, не збільшуючи його кількості, поліпшують мукоциліарний кліренс, стимулюючи рух війок дихального епітелію (карбоцистеїн).

У дітей препаратами вибору є амброксол і карбоцистеїн. При ГРЗ, що супроводжуються кашлем із рясним мокротинням або бронхообструктивним синдромом, препаратом вибору можна вважати карбоцистеїн, при захворюваннях із в’язким та/або гнійним мокротинням – амброксол [1].

Раціональним підходом до муколітичної терапії є поєднання двох указаних препаратів, що потенціюють і доповнюють дію одне одного. Так, амброксол стимулює синтез сурфактанту, який завжди порушений при пневмонії, запобігаючи ателектазам і покращуючи реологічні властивості бронхіального секрету, стимулює роботу війкового епітелію. Водночас карбоцистеїн розріджує мокроту, оптимізуючи інтенсивність її синтезу, що запобігає розвиткові бронхообструкції та синдрому «заболочування» бронхів, стимулює мукоциліарний кліренс шляхом збільшення рухливості війкового епітелію респіраторного тракту. Крім того, як амброксол, так і карбоцистеїн сприяють збільшенню проникнення в бронхіальний секрет антибіотиків, наприклад, амокси циліну та цефуроксиму [1].

Комбінованим муколітичним препаратом, який містить обидва наведені компоненти, є Пектолван Ц, що випускається у вигляді сиропу. В 5 мл сиропу містяться амброксолу гідрохлорид у перерахуванні на 100% речовину – 15 мг, карбоцистеїну у перерахуванні на 100% речовину – 100 мг. Показаннями до його застосування є гострі та хронічні захворювання дихальних шляхів, які супроводжуються утворенням секрету, що важко виділяється (хронічне обструктивне захворювання легень; пневмонія; бронхіальна астма з важким відходженням мокротиння; бронхоектатична хвороба; респіраторний дистрес-синдром; лікування ускладнень після оперативних втручань на легенях; при догляді за трахеостомою, до і після бронхоскопії), та запальні захворювання середнього вуха й придаткових пазух носа. Препарат може призначатися дітям від 1 міс. Застосовують внутрішньо, дітям віком від 7 до 12 років – по 5 мл (1 мірна ложка) 2-3 рази на добу, від 2 до 6 років – по 2,5 мл (1/2 мірної ложки) 2-3 рази на добу, від 1 міс до 2 років – по 2,5 мл (1/2 мірної ложки) 2 рази на добу. Тривалість лікування, як правило, не повинна перевищувати 8-10 днів [4].

Метою нашої роботи стало узагальнення досвіду застосування препарату Пектолван Ц у комплексній терапії бронхол егеневих захворювань у дітей.

Дизайн дослідження

 

У пропонованому матеріалі узагальнено досвід терапії 29 дітей, що хворіли на гострий простий бронхіт (18 хворих, 62,1%) або позалікарняну пневмонію (11 дітей, 37,7%). Серед пацієнтів хлопчиків було 12 (41,4%), дівчаток – 17 (58,6%). Вік пацієнтів складав від 7 до 12 років (в середньому – 10,2±0,2 роки). Термін від початку захворювання до участі у дослідженні складав не більше 4 днів. Клінічна характеристика пацієнтів наведена в таблиці 1.

Початок захворювання в усіх дітей був гострим. Серед пацієнтів із гострим простим бронхітом у 11 (61,1%) ознаки ураження бронхів мали місце на фоні проявів гострої респіраторної вірусної інфекції (гострий ринофарингіт, трахеїт або ларингіт). У 8 (72,7%) хворих на гостру позалікарняну пневмонію клінічні прояви ураження легеневої паренхіми з’явилися на фоні перебігу гострого простого або гострого обструктивного бронхіту. Як видно з даних таблиці 1, більшість дітей із гострим простим бронхітом мали субфебрильне підвищення температури тіла, не проявляли ознак інтоксикаційного синдрому, тоді як усі пацієнти, хворі на пневмонію, страждали на фебрильну лихоманку, у них спостерігалася інтоксикація. Задишка також була характерна тільки для дітей із запаленням легень. За даними клінічного обстеження, бронхіт був запідозрений у пацієнтів із жорстким диханням, симетрично поширеними сухими чи вологими хрипами в легенях, тоді як клінічно вогнищеве ураження легеневої паренхіми було встановлене у пацієнтів за наявністю локальних перкуторних (притуплення) й аускультативних (ослаблення дихання, наявність дрібнопухирчастих хрипів або крепітації).

Для підтвердження чи виключення діагнозу пневмонія пацієнтам була проведена рентгенографія органів грудної клітки. У всіх дітей із клінічними ознаками гострого простого бронхіту вогнищеві зміни в легенях були відсутні, тоді як мало місце посилення легеневого рисунку. У 8 (72,7%) дітей із пневмонією було виявлено вогнищеві інфільтративні зміни легеневої тканини, а в 3 (27,3%) хворих – сегментарне залучення. У всіх випадках зміни були однобічними.

Усім хворим був проведений загальний аналіз крові. У 4 (22,2%) дітей із гострим простим бронхітом змін не спостерігалося, тоді як в інших пацієнтів із цим діагнозом мав місце відносний лімфоцитоз на фоні нормального або зниженого рівня лейкоцитів. Швидкість осідання еритроцитів майже в усіх (88,9%) дітей із гострим простим бронхітом була нормальною, тимчасом як у 2 дітей – підвищеною до 18 та 22 мм/год відповідно. Наведені зміни відображали вірусну природу захворювання.

На противагу хворим на гострий простий бронхіт у всіх дітей із пневмонією мали місце лейкоцитоз (12-18×109/л, у середньому – 15,3±0,6×109/л), зсув формули крові вліво (кількість паличкоядерних нейтрофілів 6-22%, у середньому – 14,2±1,2%), підвищ ення швидкості осідання еритроцитів до 16-34 мм/год (у середньому – 25,1±1,1 мм/год). Наведені відхилення в загальному аналізі крові вказували на бактеріальну етіологію пневмонії.

Усім хворим на гострий простий бронхіт призначалося противірусне лікування – ректальні суппозиторії з інтерфероном альфа-2b в дозі 1 млн МО двічі на добу протягом 5 днів, лужні інгаляції протягом 5 днів. Хворі на позалікарняну пневмонію отримували спутінчасте лікування цефтріаксоном у дозі 80 мг/кг/добу в/в протягом 2-3 днів (за умови стабільно позитивної динаміки захворювання) із подальшим переходом на пероральний прийом цефподоксиму проксетилу в дозі 10 мг/кг/добу до сумарного курсу в 10 днів. За показаннями застосовували антипіретичну терапію ібупрофеном або парацетамолом за потребою, інгаляційну терапію з лужними розчинами та призначали пробіотик.

У комплексній терапії гострого простого бронхіту та пневмонії з метою мукоактивного впливу всім пацієнтам призначали препарат Пектолван Ц по 5 мл 2 рази на добу протягом 10 днів. Інші мукоактивні препарати не призначалися. Протягом усього курсу терапії визначалася динаміка клінічних показників перебігу ГРЗ на 3-й, 5-й та 10-й дні від по чатку лікування. Статистична обробка результатів проводилася за допомогою пакету прикладних програм Microsoft Excel 2010.

Результати та їх обговорення

 

Динаміку клінічних показників перебігу гострого простого бронхіту на фоні комплексного лікування подано в таблиці 2. Як видно з її даних, тільки одна дитина на 3-й день лікування мала субфебрильну лихоманку й інтоксикаційний синдром, тоді як на 5-й день терапії цих симптомів не спостерігалося. Кашель на 3-й день лікування тільки в одному випадку був непродуктивним, тимчасом як у всіх інших дітей на фоні мукоактивної терапії кашель став продуктивним. Жорстке дихання зберігалося в усіх дітей на 3-й день лікування та мало місце лише у 8 ви падках на 5-й день комплексної терапії. На фоні комплексного лікування із включенням препарату Пектолван Ц на 3-й та 5-й дні терапії майже в усіх дітей мали місце симетричні вологі середньопухирчасті хрипи при аускультації, що вказувало на розрідження бронхіального секрету. На 10-й день те рапії в усіх дітей, хворих на гострий простий бронхіт, було конста товано одужання на основі відсутності проявів захворювання. Показники загального аналізу крові на 10-й день були в нормі в усіх пацієнтів. Потрібно відмітити, що на фоні адекватної мукоактивної терапії переходу бронхіту в пневмонію не спостерігалося.

Динаміку клінічних показників перебігу пневмонії на фоні комплексного лікування подано в таблиці 3.

Як видно з її даних, у більшості дітей на 3-й день і в усіх пацієнтів на 5-й день лікування була відсутня фебрильна лихоманка, тоді як клінічні ознаки вогнищевих змін у легенях персистували в усіх пацієнтів на 3-й і 5-й дні комплексної терапії та були відсутні в більшості пацієнтів через 10 днів від початку лікування. Через 10 днів комплексної терапії відхилень у загальному аналізі крові хворих на пневмонію не спостерігалося. Зазначимо, що на фоні адекватної мукоактивної терапії із застосуванням препарату Пектолван Ц не спостерігалося випадків сегментарних ателектазів у хворих на пневмонію.

Таким чином, включення в комплексне лікування хворих на гострий простий бронхіт і позалікарняну пневмонію комбінованого мукоактивного препарату Пектолван Ц приводить до швидкого полегш ення симптомів перебігу захворювання, ефективного мукорегулюючого ефекту та попередження ускладнень, пов’язаних із порушенням мукоциліарного кліренсу.

Висновки

 

Згідно з аналізом даних літератури, мукоактивна терапія захворювань нижніх дихальних шляхів у дітей із застосуванням амброксолу та карбоцистеїну є патогенетично обґрунтованою, має комплементарний до антибіотикотерапії вплив, нормалізуючи реологічні властивості бронхіального секрету та стимулюючи мукоциліарний кліренс, покращує перебіг хвороби.

Включення в комплексне лікування хворих на гострий простий бронхіт і позалікарняну пневмонію комбінованого мукоа ктивного препарату Пектолван Ц приводить до швидкого полегшення симптомів перебігу захворювання, досягнення ефективного мукорегулюючого ефекту та попереджує розвиток ускладнень, пов’язаних із порушенням мукоциліарного кліренсу.

Література

 

  1. Абатуров А.Е. Муколитическая терапия при воспалит ельных заболеваниях трахеобронхиальной системы у детей // Medicus Amicus. – 2006. – № 1.

  2. Антипкін Ю.Г., Марушко Ю.В., Крамарєв С.О. та співавт. Фармакотерапія захворювань органів дихання у дітей: Науково-інформаційний посібник. – Приватна друкарня ФО-П Петришин Г.М., 2011. – 496 с.

  3. Баранов А.А. Педиатрия: национальное руководство: в 2-х томах / Баранов А.А. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2009.

  4. Інструкція із застосування препарату Пектолван Ц (наказ МОЗ України № 431 від 25.05.2010).

  5. Костроміна В.П. Пневмонія у дітей: принципи стартового контрольованого лікування / В.П. Костроміна, В.О. Стриж // Дитячий лікар. – 2010. – № 2. – С. 5-11.

  6. Ревякина В.А. Кашель у детей: причины и подходы к терапии / В.А. Ревякина // Педиатрия. – 2006. – № 2. – С. 12-14.

  7. Таточенко В.К. Пневмония у детей: диагностика и лечение / В.К. Таточенко // Лечащий врач. – 2008. – № 8. Здоров'я України Тематичний номер • Грудень 2015 р.

Фотогалерея

С
Статьи
о кашель
Посмотреть
все статьи

Когда стоит обратиться к врачу

Кашель - это рефлекторная реакция, обеспечивает защиту и очистку трахео-бронхиального дерева от таких раздражающих агентов как мокроту, гной, кровь, слизь и посторонние частицы. Поэтому кашель играет в большинстве случаев вспомогательную и защитную роль для организма. ...

Читать статью полностью

Кашель что начался недавно

  Любая вирусная инфекция поражающая дыхательные пути обязательно будет сопровождаться кашлем. Этот симптом кроме неприятного ощущения может осложняться, и при неэффективном лечении перетекать в более сложные формы заболеваний. ...

Читать статью полностью

Влажный кашель - причины возникновения и лечение

Продуктивный кашель - неизменный спутник респираторных заболеваний означает борьбу организма с образованным бактериальным слизью в дыхательных путях. Если мы имеем мощный иммунитет, то организм непременно всеми силами будет пытаться избавиться от болезненной вязкой субстанции, что мы называем мокротой. ...

Читать статью полностью

Кашель при гриппе и ОРВИ

Боли в мышцах и озноб, который свидетельствует о повышении температуры являются следующими симптомами ОРВИ и гриппа. Далее присоединяется кашель, насморк и боль в горле ...

Читать статью полностью
Закрити пошук
Пошук по сайту